Вступ до теорії держави

 

Гурток   продовжує працювати , пропагувати правову обізнаність та становлення громадянського суспільства.

Метою ставить формування особистості, якій притаманні демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі в житті суспільства.

Здійснюючи свою діяльність керуємося принципами:

-         щоб було корисно суспільству;

-         щоб  було корисно і цікаво гуртківцям.

 Тому використовуємо активні методи роботи ,матеріалами  про які будемо ділитися (до чого і вас закликаємо).

 

Для початку:

 Цікаве і корисне про :“Здійснення права на спадкування”

 

 

 

 

 

СПАДКОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Глава 87 Цивільного кодексу України

 

Відповіді адвоката на запитання, що виникають із спадкових правовідносин.

 

Які строки встановлено для прийняття спадщини за заповітом та за законом?

Частиною 1 статті 1270 Цивільного кодексу України встановлений загальний строк для прийняття спадщини у шість місяців, цей строк починається з часу відкриття спадщини (день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою).

Якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).

Винятком з цього положення закону є спадкоємці, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також спадкоємці, які є малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами або особами цивільна дієздатність, яких обмежена (ч., ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України).

Загальний строк для прийняття спадщини може бути збільшений нотаріусом у таких випадках:

По-перше.

"Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців" (ч. 2 ст. 1270 ЦК України);

По-друге.

"Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців" (ст. 1276 ЦК України).

По-третє.

Зі змісту частини 1 статті 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцем за заповітом чи за законом також можуть бути і ненароджені особи (потенційні спадкоємці), що були зачаті за життя спадкодавця і народяться живими після відкриття спадщини. У цьому випадку, зазначені правовідносини регулюються за аналогією закону, тобто нотаріус має враховувати положення ст. 1270, ст. 1276 ЦК України, а отже, якщо строк, що залишився до народження дітей, які були зачаті за життя спадкодавця, менший як три місяці, він подовжується, нотаріусом, а у разі спору судом, до трьох місяців.

Цікаве і корисне про: Питання нарахування та стягнення неустойки (штрафу, пені) за нормами

Цивільного та Господарського кодексів України (скороченні строки позовної давності).

Пунктом 1 частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 статті 223 ГК України зазначено: «Що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом».

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлюється інший строк позовної давності: «Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане».

Господарський кодекс України у частині 1 статті 230 визначає штрафними санкціями - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Необхідно звернути увагу, що відповідно до Господарського кодексу України неустойка (штраф, пеня) визначається в грошовій сумі на відміну від Цивільного кодексу України, яким передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Враховуючи зазначене, виникає питання: "Які норми права необхідно застосовувати у сфері господарювання, у разі нарахування та стягнення неустойки (штрафу, пені) - Господарського кодексу України чи Цивільного кодексу України?".

Зазначене питання є предметом судового спору, справа знаходиться у проваджені Вищого господарського суду України.

На цьому веб-сайті Ви зможете ознайомитися з інформацією про подальший рух цієї господарської справи, одразу після винесення судового рішення.

Правова позиція, з цього питання, адвоката Пільганчука В.М., що є представником однієї із сторін у зазначених спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа від 07.04.2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищим господарським судом України розглянуті питання: «Чи співвідносяться ЦК України та ГК України як загальний та спеціальний? Норми якого кодексу підлягають переважному застосуванню?».

Вищий господарський суд України вказав, що: «При вирішенні даного питання слід виходити з того, що при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною».

На прикладах правозастосування Вищий господарський суд України вказує, що норми Цивільного та Господарського кодексів України передбачають як особливості правового регулювання відносин, так і регулюють відносини, що виникають.

Окрім цього, Вищий господарський суд України на прикладі норм права, які регулюють майнові відносини суб'єктів господарювання звертає увагу, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне застосування.

Також Вищий господарський суд України вказує, що: «При цьому слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України».

Виходячи із роз’яснень Вищого господарського суду України, про застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України можна дійти висновків, що:

- за змістом відповідної правової норми чи її частини визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною;

- спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання правовідносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання;

- тільки в тому разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання правовідносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

Отже, Цивільний кодекс України не може змінювати чи скасовувати спеціальні норми Господарського кодексу України – пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України не може скасувати чи змінити частину 1 статті 223 та частину 6 статті 232 ГК України, які є спеціальними нормами Господарського кодексу України.